КИТА unofficial
Май 06, 2024, 01:54:17 *
Добро пожаловать, Гость. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.

Войти
Новости:
 
   Начало   ПРАВИЛА Помощь WIKI PDA Войти Регистрация  


Страниц: [1]   Вниз
  Печать  
Автор Тема: Українська література  (Прочитано 11663 раз)
Описание темы: Ми дуже мало знаємо
0 Пользователей и 1 Гость смотрят эту тему.
Althair
Цветовой дифференциатор штанов
Профессор
****

Карма: +72/-0
Offline Offline

Пол: Мужской
Награды:
За победу в конкурсе поэзии (зима-2007)
Сообщений: 941


Обязательно вернусь


« : Июль 18, 2008, 11:34:27 »

Заранее попрошу не высказываться здень на национальные темы. Все и так уже устали от политики.

Однажды мне захотелось найти стишки, которые мне в раннем детстве рассказывала бабушка. По обрывкам строчек я нашел их (слава интернету). Ссылка за ссылкой - и мое удивление росло. Десятки поэтов, о которых никто не знает. Кто составляет школьную программу? И мы говорим, что культуры нет. Она есть, просто ей не интересуются.

Буду потихоньку постить сюда интересных по моему мнению украинских авторов. Присоединяйтесь Улыбка

Записан

Где теперь лошадь и всадник, где рог, который трубил когда-то?
Где теперь пламя пылает, где волосы яркие, цвета заката?   © Из песен Алой Книги
LazarusLong
Модератор
Проректор
*****

Карма: +181/-7
Offline Offline

Пол: Мужской
Награды:
А может я тоже хочу себе награду?
Сообщений: 6133


Ukrainian by birth, Irish by the grace of God


WWW
« Ответ #1 : Июль 18, 2008, 11:44:30 »

Люблю украинскую поєзию. Прозу - терпеть не могу.
Записан

Когда ему нужно - он русский, когда нужно - украинец, а когда ему ни хрена не нужно - он ирландец.

"...Он любил говорить факин щит
Когда что-то не так ему
Принимал он свой самый ирландский вид
И кидался трубкой в жену..."
Althair
Цветовой дифференциатор штанов
Профессор
****

Карма: +72/-0
Offline Offline

Пол: Мужской
Награды:
За победу в конкурсе поэзии (зима-2007)
Сообщений: 941


Обязательно вернусь


« Ответ #2 : Июль 18, 2008, 11:45:23 »

Вот на таком интересном сайте
я нашел вот такой интересній список (Много незнакомых фамилий, не правда ли?). Нашел я его во время поиска одного из тех самых стишков. Его автором оказался удивительный человек

Степан Руданський
1834–1873



С того же сайта приведу его биографию

Степан Васильович Руданський народився 6 січня 1834 року в селі Хомутинці на Вінничині в бідній родині священика. В побуті своєму багатодітна сім'я Руданський нічим особливим не відрізнялась від односельчан, хоч батько поета у взаєминах з селянами тримався соціальної "дистанції", дбаючи, за старосвітським звичаєм, про духовну кар'єру свого молодшого сина.

З 1841 по 1849 рік Степан вчиться в Шаргородській бурсі, потім вступає до Кам'янець-Подільської духовної семінарії. У 1855 році, по закінченні семінарії Руданський зібрався їхати до Петербурга продовжувати навчання в духовній академії.

Приїхавши до Петербурга, Руданський, всупереч батьковій волі, подає заяву не до духовної, а до медико-хірургічної академії, що досягла на ту пору свого особливого розквіту. Тут працювали відомий хірург і прогресивний діяч М. Пирогов, такі славетні вчені, як І. Сєченов, С. Боткін і М. Зінін.

Вступ до медичної академії означав цілковитий розрив із батьком, який одразу позбавив його матеріальної підтримки. Молодий Руданський обирає найпопулярніший серед різночинної молоді фах лікаря, який, з одного боку, виводив його з середовища дикого попівства, з другого — відкривав можливість живого, практичного зв'язку з народом (лікарська практика, етноґрафічна робота, поетична творчість).

На петербурзький період життя Руданського саме і припадає розквіт його поетичної творчості. Характерно, що батько поета дуже не хотів, щоб його син писав українською. "Если хочеш написать письмо, то пиши или почтительно, не по-малороссийскому, или лучше ничего не пиши!" — так передав поет зміст батькового напучування в листі до брата Григорія від 5 липня 1859 року і додавав зовсім недвозначно: "Батько, може, не любить своєї мови через те, що нею говорять у нас мужики, — а нібито в московщині не говорять мужики по-московськи? Да і чим ми лучче від мужика? Всі ми рівні і у бога, і у натури".

У 1861 році Руданський закінчив академію. Але якою ціною далася йому та перемога! Як попович, Руданський самим фактом свого походження належав до духовного стану, і духовна академія не бажала поступатися своїми "правами" на добре атестованого їй випускника Кам'янець-Подільської семінарії. Тому медико-хірургічна академія могла зарахувати Руданського лише так званим "вільним слухачем". Як "вільний слухач" Руданський не мав права на стипендію, а після розриву з батьком Руданський дуже бідував, часто голодував. Жити доводилося тільки з приватних уроків, зокрема, влітку 1856 року Руданський виїздив з столиці у Дору Новгородської губернії.

Щоб стати повноправним студентом, Руданському треба було вийти з духовного стану. Не гаючись, юнак розпочав клопотання. 26 березня 1856 року на засіданні святійшого синоду справу було вирішено позитивно і передано на оформлення до Подільської консисторії. Півроку консисторські канцеляристи відтягували з відповіддю і тільки 26 вересня 1856 року С. Руданський одержав свідоцтво про вихід з духовного стану.

Ставши повноправним студентом, Руданський почав отримувати стипендію, якої, проте, не вистачало на харчі. Мешкав Руданський десь на глухій околиці столиці, серед міської бідноти, про що сам поет писав в автобіоґрафічному вірші "Студент" (1858).

На сторонню допомогу годі було сподіватися, і Руданський активно взявся за творчу роботу. Він працював над своїми поетичними творами, щоб скласти збірку і видати її, "не то щоб для слави, а хоч для кишені," — як він писав брату Григорію у листі від 5 липня 1859 року. Йшлося, мабуть, про збірку "Нива", яку Руданський потім надіслав до київського цензурного комітету. Крім того одночасно поет шукав таке російське періодичне видання, яке б погодилося друкувати українською мовою його веселі поетичні мініатюри.

Все це схоже було на жалюгідне дилетанство. Про сумніви щодо доцільності своєї літературної праці Руданський пише у вірші "До моїх дум" (1859).

Збірка "Нива" не побачила світу на Україні. Після надто суворої рецензії П. Житецького київський цензурний комітет не дав дозволу на друк. Тоді поет взявся упорядковувати нову збірку, яку здав до петербурзького цензурного комітету, не маючи вже особливих планів на майбутнє. Надходив кінець його навчанню в академії, отже, й тяжкому бідуванню в Петербурзі. Живучи весь час впроголодь, переобтяжений виснажливою працею, двадцятишестилітній поет захворів і в суворих кліматичних умовах столиці міг справді померти від сухот. Про це він пише у вірші "Моя смерть".

16 липня 1861 року зовсім несподівано петербурзький цензурний комітет дав дозвіл на друкування збірки, який проте лишився невикористаним. Для видання книжки потрібні були граші і час, а поет не мав ні того, ні другого.

За станом здоров'я Руданський просився влаштуватися цивільним лікарем на півдні. Клопотання випускника знайшло підтримку в керівництві академії, і 1 серпня 1861 року з медичного департаменту міністерства внутрішніх справ надійшло повідомлення про призначення Руданського в Ялту на посаду міського лікаря. Того ж дня поет залишив Петербург.

Ставши міським лікарем курортного і портового міста, Руданський з полегшенням зітхнув. Жалування в нього було 200 карбованців на рік, і ще до того в 1863 році він одержав додаткову платну практику в маєтках князя Воронцова, що складало ще 300 карбованців на рік. У листі до брата Григорія від 30 вересня 1863 року Руданський пише: "… я вже зможу кожний день свій обід мати. І тільки то, що обід, а вечері ще за сії гроші мати не зможу…".

Молодий лікар самовіддано поринає у роботу. Він поєднував обов'язки міського лікаря, завідуючого лікарнею, лікаря в алупкінських маєтках Воронцова, карантинного лікаря в порту і навіть лікаря Ялтинського повіту.

Руданський ніколи не розмежовував свої громадські й службові обов'язки. Міську бідноту він лікував безплатно. Молодого лікаря ялтинці любили за веселу вдачу, безкорисливість і доброту. Про громадський авторитет лікаря свідчило й обрання його в 1869 році почесним мировим суддею сімферопольсько-ялтинської мирової округи.

Особисте життя Руданського залишилось невлаштованим. Їдучи до Петербурга продовжувати своє навчання, він залишив на Україні першу свою любов — Марію Княгинецьку, якій і адресувалася широко відома й досі пісня "Повій, вітре, на Вкраїну". Про юнацькі захоплення поета в Петербурзі промайнула лише смутна згадка в щоденниковому записі 1861 року та у вірші "Іще вчора ізвечора". В Ялті, рятуючись від самотності, Руданський зійшовся з багатодітною вдовою. Мабуть, єдиною відрадою для популярного лікаря і мало кому тоді відомого поета була поетична творчість. Та для неї не вистачало ні часу, ні снаги.

Дрібні громадські клопоти, постійні сутички з ялтинськими спекулянтами й контрабандистами, губернською царською бюрократією і титулованими пройдисвітами понад десять років отруювали поетові життя. Ці сутички набули особливою гостроти, коли влітку 1872 року в Криму спалахнула епідемія холери, і Руданський з обов'язку карантинного лікаря і постійного члена санітарної комісії міста взявся винищувати з профілактичною метою джерела інфекції. Під час цієї непосильної боротьби Руданський сам захворів на холеру. Загальне ослаблення організму викликало загострення давньої його недуги — туберкульозу. 3 травня 1873 року на тридцять дев'ятому році життя поета не стало.

Поховали С. Руданського на мальовничому кам'янистому узгір'ї масандрівського кладовища Ялти, звідки відкривається чудова панорама південного моря. Так би й заросла з часом стежка до могили скромного трудівника, лікаря-гуманіста, якби не талант — живий вогонь його душі.


А такжеТворчество

Особенно рекомендую прочесть "Моя смерть" и "Студент", о которых писалось в биографии, и стих, что я искал "Преслів'я (Народився я на світ...)"

Записан

Где теперь лошадь и всадник, где рог, который трубил когда-то?
Где теперь пламя пылает, где волосы яркие, цвета заката?   © Из песен Алой Книги
Althair
Цветовой дифференциатор штанов
Профессор
****

Карма: +72/-0
Offline Offline

Пол: Мужской
Награды:
За победу в конкурсе поэзии (зима-2007)
Сообщений: 941


Обязательно вернусь


« Ответ #3 : Июль 18, 2008, 12:03:38 »

Как вам такие стишки из моего детства?

ХТО КОГО ЗЛЯКАВСЯ?
Білий котик спав на лаві
серед нашого двора.
Прилетіла чорна гава
та як крикне раптом:
— Кра! -
Кіт прокинувся, злякався,
та в димар на хату —
скік!
Здивувалась чорна гава.
— Де ж це білий котик зник?
Бачить гава:
— Що то? Що то?
Враз вилазить з димаря
весь у сажі білий котик,
чорний-чорний, як мара!

ЗОЛОТОКУДРА ДІВЧИНКА
Золотокудра дівчинко,
ходімо разом жить.
Ніколи не посваримось,
а будемо дружить.
Я в лузі вівці пастиму
і гратиму в ріжок.
А ти пектимеш на обід
солодкий пиріжок.
А потім вишиватимеш
шовкові сорочки
і їстимеш медяники,
цукерки та вершки.

По-настоящему детские стихи, нежные и искренние. Большинство из того, что издается сейчас для детей не выдерживает никакой конкуренции, а эти стихи я обязательно буду читать своим детям. Их автор

Наталя Забіла
1903-1985



Ее Биография

Ее Сборник стихов

В 1972 г. за драматическую поему "Троянові діти" и фантастическую пьесу "Перший крок" Наталя Забіла первой в Украине біла удостоена премии им. Лесі Українки.

К сожалению, текстов я не нашел пока Улыбка


Записан

Где теперь лошадь и всадник, где рог, который трубил когда-то?
Где теперь пламя пылает, где волосы яркие, цвета заката?   © Из песен Алой Книги
tuft
Я просто не берегу силы на обратный путь © "Гаттака"
Firebiker
Проректор
*****

Карма: +201/-40
Offline Offline

Пол: Мужской
Награды:
Лучший знаток фильмов 2008II место в конкурсе поэзии \III место в конкурсе поэзии \
Сообщений: 10684


Homo fortunatus


WWW
« Ответ #4 : Июль 18, 2008, 12:10:19 »

Люблю украинскую поєзию. Прозу - терпеть не могу.

Точно. В теме о расизме, когда затронута была украинская литература, я прозу и имел ввиду. Почему-то только проза и вспомнилась мне в тот момент.
Althair, за тему +1. Действительно, невероятно много неизвестных фамилий и прекрасных стихов, рядом с которыми и Шевченко, и тот же Драч и рядом не валялись.
Ты правильно выразился в нашей беседе в аське: "Школьную программу составляют чурбаны". Очень жаль.

З.Ы. Стихи бесподобны.
Записан

heart ||У божевіллі утвори сузір'я віри в неймовірне... © Олег Скрипка
transformator
Dark Elf
Флудомодератор
Проректор
*****

Карма: +236/-8
Offline Offline

Пол: Мужской
Сообщений: 3509


Omnia mea mecum porto


« Ответ #5 : Июль 18, 2008, 12:13:24 »

Althair, ё-мое, так это же автор мое самой любимой детской книжки:
"Удивительные приключения мальчика Юрчика и его деда"..
Перечитывал эту книжку не один раз..

А Наталя Забіла оказывается еще и такие стишки классные детские писала!

Записан

"Зрелище неорганизованных масс для меня невыносимо".  Артем
WoodenSpoon
Завкаф
****

Карма: +34/-0
Offline Offline

Пол: Женский
Сообщений: 1002


цветной рисунок на асфальте повседневности


« Ответ #6 : Июль 18, 2008, 12:58:56 »

Наталя Забіла-это ж автор моего детства*))
Записан

Она определяет себя как смесь пустыни, риска и кафетерия(с) П.Альмодовар
lenore
малолетний преступник
Профессор
*****

Карма: +37/-18
Offline Offline

Пол: Женский
Награды:
А я тоже хочу:))he opening title sequence of a film is that film\'s opportunity to make a good first impression on you, the viewer. A well-crafted title sequence introduces the audien Feb 19, 2009, 12:03 pm lenore  We all know that first impressions are important, right?
Сообщений: 839


след в истории


« Ответ #7 : Июль 18, 2008, 03:14:36 »

Мне очень нравится Иван Франко... особенно его стих "Каменярі"
это, наверное один из немногих стихов, которые я выучила полностью Улыбка

А любимый стих из украинской поэзии -"Ти знаєш, що ти людина"  Василя Симоненка
Записан

I am an excitable person who only understands life lyrically, musically, in whom feelings are much stronger than reason. I am so thirsty for the marvelous that only the marvelous has power over me. Reality doesn’t impress me. I only believe in intoxication, in ecstasy, and when ordinary life shackles me, I escape, one way or another. No more walls.
Althair
Цветовой дифференциатор штанов
Профессор
****

Карма: +72/-0
Offline Offline

Пол: Мужской
Награды:
За победу в конкурсе поэзии (зима-2007)
Сообщений: 941


Обязательно вернусь


« Ответ #8 : Июль 21, 2008, 01:22:51 »

Продолжая тему детской поэзии...

— Де Іванко? — запитав
Наш учитель Тому.
— Та він ногу поламав
І побіг додому!

----------------------

От якби ми під вербою
Не зустрілися з тобою,
І якби не роздягались,
І якби ми не купались,
І якби у глибині
Не було пенька на дні,
І якби про те ми знали,
І якби ми не пірнали,
І якби не всі якби,—
Не набили б ми лоби!

У меня когда-то была такая потрепанная изрезанная книга (дал бы по шее ее предыдущему хозяину), называлась она "Веселинки". Я знал ее наизусть вдоль и поперек. И хоть наверное большая часть этих стихов уже непонятна современным школьникам (к моему сожалению), очень хотелось бы, чтобы этого а втора не забыли.

Грицько Бойко
(1923-1978)



Его Биография

Его Творчество

З.Ы.
А любимый стих из украинской поэзии -"Ти знаєш, що ти людина"  Василя Симоненка

Вещщ!
Записан

Где теперь лошадь и всадник, где рог, который трубил когда-то?
Где теперь пламя пылает, где волосы яркие, цвета заката?   © Из песен Алой Книги
LazarusLong
Модератор
Проректор
*****

Карма: +181/-7
Offline Offline

Пол: Мужской
Награды:
А может я тоже хочу себе награду?
Сообщений: 6133


Ukrainian by birth, Irish by the grace of God


WWW
« Ответ #9 : Июль 21, 2008, 07:59:54 »

Мої найулюбленіші вірші

Contra spem spero!

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?


Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!


Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.


І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть - і настане
Ще й для мене весела весна.


Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.


В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей -
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.


Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!

Леся Українка


* * *
Я кину все. Я вірю в кілометри —
обвітрені, задихані і злі.
Багато їх у матінки Деметри,
Котра була богінею землі.
О, розмотай шляхи мені, богине!
Світ за очі від себе забіжу.
Рятуй мене, врятуй мене, бо гине
моя душа, задивлена в чужу.
Так ніжно, так беззахисно, так віддано,
так всупереч тверезому уму.
Врятуй мене розлукою і віддалю,—
ні спогаду з тобою не візьму.
В гірких оазах сонячної цедри,
де грім тримає зливу в рукаві,
де тільки версти, дерев’яні зебри,
пасуться в запорошеній траві,—
хай буде степ, хай буде ліс і гори,
хай вибухне земна твоя пралють,
коли лихі на око семафори
мені дорогу смутком переллють!

Ліна Костенко

Коректна ода ворогам

Мої кохані, милі вороги!
Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги,—
людина може вдаритись в апатію.

Мені смакує ваш ажіотаж.
Я вас ділю на види і на ранги.
Ви — мій щоденний, звичний мій тренаж,
мої гантелі, турники і штанги.

Спортивна форма — гарне відчуття.
Марудна справа — жити без баталій.
Людина від спокійного життя
жиріє серцем і втрачає талію.

Спасибі й вам, що ви не м’якуші.
Дрібнота буть не годна ворогами.
Якщо я маю біцепси душі —
то в результаті сутичок із вами.

Отож хвала вам! Бережіть снагу.
І чемно попередить вас дозвольте:
якщо мене ви й зігнете в дугу,
то ця дуга, напевно, буде вольтова.

Ліна Костенко

Як добре те, що смерті не боюся
І не питаю чи тяжкий мій хрест
І перед вами, судді, не клонюся
В передчутті недовідомих верст
Що жив, любив і не набрався скверни,
Ненависті, прокльонів, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну
І в смерті повернуся до життя.

Василь Стус
Записан

Когда ему нужно - он русский, когда нужно - украинец, а когда ему ни хрена не нужно - он ирландец.

"...Он любил говорить факин щит
Когда что-то не так ему
Принимал он свой самый ирландский вид
И кидался трубкой в жену..."
kate
Профессор
****

Карма: +52/-2
Offline Offline

Пол: Женский
Награды:
За II место в конкурсе поэзии (осень-2007)
Сообщений: 944



WWW
« Ответ #10 : Июль 22, 2008, 02:03:15 »

Іван ФРАНКО



Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?

Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні —
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці — минаєш,
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.

О ні!
Являйся, зіронько, мені!
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити —
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в'яне, засиха, —
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає,
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!


Записан
Страниц: [1]   Вверх
  Печать  
 
Перейти в:  

Penguins Counter Powered by MySQL Powered by PHP Powered by SMF 1.1.8 | SMF © 2006-2008, Simple Machines LLC Valid XHTML 1.0! Valid CSS! Internetmap
Страница сгенерирована за 0.095 секунд. Запросов: 34.