В мене є такий синдром. Я легко знайомлюся з людьми і легко знаходжу з ними спільні теми. Не раз у поїзді говорив з кимось до ранку (переважно, з дівчатами, одного разу - з провідницею). Тепер, коли я не одинак, з дівчатами не знайомлюсь перший, так що частенько їду мовчки
Одного разу з таким випадковим подорожнім конкретно напилися - мені було погано, дівчина кинула, і він склав мені компанію... А колись дискутували з хлопцем-протестантом. Про віру і Бога. Цікаво було з ним спілкуватись - не фанатик.
А колись у поїзді познайомився з співробітницею брата - теж проспілкувались до ранку
А ще колись познайомився з співробітницею друга - потом навіть відносини у нас невдалі зав'язались
))
Всіх і не згадати...
До речі, коли їхав у Харков на ЗМ, взагалі підібралася ціла компашка молоді - всі студенти, крім мене. Ніхто нікого до поїзда не знав, але до ранку всі знали, хто де вчиться, з ким зустрічається, куди їде
Це класно.
