marto4ka
Cтудент
Карма: +26/-0
OfflineНаграды:
Сообщений: 90
|
|
« Ответ #26 : Ноябрь 10, 2007, 10:26:19 » |
|
Життя - це гра, а люди в ній актори. Кожен з яких грає головну роль власної вистави свого життя. Втім, інколи дуже корисно зазирнути у себе крізь призму чужого світосприйняття. Бо кожен з нас гірший, ніж хоче здаватися, проте, кращий, аніж здається. І жоден не може побачити себе таким, яким бачать інші...Тому, щоб зрозуміти себе, необхідно навчитися бачити чужими очима... Театр - це казковий світ, в якому створюється ілюзія життя., де, вдягаючи маску на обличчя, знімаєш її з душі. Адже, виходячи на сцену, актори стають справжніми... Чи грають? Грають нас, глядачів..? Людей, з реального світу, з реальними почуттями, емоціями, долями... Сцена - це відображення людського життя, в якому актор віддзеркалює душу того, хто в нього вдивляється...
...І ось, лунає останній дзвоник, світло вимкнене, актори на сцені... Серед них є жінка, яка потай від інших, зробила крок уперед і, простягнувши руку зі сцени, відчинила двері мого життя. З абсолютною байдужістю крокуючи по ньому, розфарбувала яскравими відтінками на власний смак. А сміливо повернувшись на сцену, зіграла мене! мої слова та мій біль.
Вона вправно плаче. Сльозами кожного з нас, тих, хто розгледів у ній себе. Вона сміється. І від сміху того здригаються вуста глядачів. Адже, це не її, а наш сміх! Вона мовчить. І кожен точно знає її думки в цю мить. Але для кожного вона мовчить про різне. Вона, страждаючи, вскрикує! Втім, це біль викрадений у нас і розіп'ятий талантом на власному серці. Цієї миті голос її так сильно сколихнув дійсність, що хвилями покотилася до нас її, ЇЇ життя!!! Останні відзвуки ще б'ються у скронях і блискавицею пробивають наскрізь тіло... Голос, в якому більше життя, аніж в самому житті... Я чую її дихання...Ковтаючи повітря, вона захлинається власною перемогою: «Вийшло! Змогла! Повірили!»
Вона грає цю роль не вперше! І ще не раз її зіграє. Втім, кожного разу це буде зовсім інша вистава інших життів. А сьогодні, для мене, вона грала мене! такою, якою ніколи не бачила. А коли вистава закінчиться, ми зустрінемося. Та ніхто з нас про це не згадає. Бо вона змінить образ. Як змінить його кожен з нас. А я вдягну улюблену маску...І гратиму - Її!.. Людину!!! І лише душа моя, торкнувшись її, ледве чутно промовить: «Дякую, що нагадала мені, хто Я! Бо це і є найвеличніший дарунок життя...»
|